DNZ-117

Рекомендації

Пам’ятка для батьків, дитина яких уперше піде до дитячого садка

Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримає підтримку.
Уникайте будь-яких негативних розмов у сім’ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негативне ставлення до відвідування дитячого садка.
Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім’ї.
Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).
Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку.
Навчайте дитину їсти неперетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку.
Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.
Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.
Учіть гратися іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку — збирати, розбирати.
Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.
Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.
Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з іншими дітьми.
Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини — привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.
Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни, чешки для музичних занять, носовичок.
Повідомте медичну сестру про стан здоров’я вашого малюка.
Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не збігався з епікризними термінами: 1 рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
Дайте дитині до дитячого садка улюблену іграшку.
Не залишайте дитину одну в перші дні відвідування дитячого садка, побудьте з нею певний час на прогулянці, до обіду, у разі потреби — залишіться на тиху годину.

Методичні рекомендації для батьків з питань економічного виховання дітей

Постійно спілкуйтесь зі своїми дітками. Ідучи в дитячий садок розповідайте кожен ранок про щось одне (дерева – для чого, що з них виготовляють, хто саджає, як до них ставитись; магазин – хто працює, яка користь людям, як спілкуватись у магазині (обігруйте: продавець-покупець); будинок – скільки поверхів, хто живе, чи потрібно житло людям, хто будує, які є будинки, хто доглядає, чи треба берегти будинок). Своїми розмовами виховуйте у дітей бережливе ставлення до навколишнього.
Привчайте дітей до суспільного спілкування. Заходячи з дитиною у перукарню, магазин дайте їй можливість самій робити замовлення, купувати (при цьому підказуючи, поправляючи її тихенько, тактовно).
Виховуйте у дітей повагу до людей праці. Розповідайте про людей різних професій, про їх важливість для суспільства (лікар-лікує, вчитель-навчає, двірник-прибирає, тощо).
Вводьте дітей у «складання», «розподіл» сімейного бюджету. Тато і мама працюють, за що їм платять гроші «зарплату». На що в першу чергу їх ви потратите, що є найважливішим, без чого можна обійтись. Ставте перед дітьми право вибору: купити тобі машинку на пульту, чи взуття сестричці (братику), чи бабусі ліки, тощо.
Залучайте дітей до домашнього «господарювання». Привчайте дітей до праці, охайності. Давайте їм сталі трудові обов’язки в сім’ї (прибирання іграшок, витирання пилу, пилососити, догляд за взуттям, одягом, тощо) перевіряйте виконання і хваліть дітей, заохочуйте.
Виховуйте у дітей економність, бережливість, раціональність. Привчайте виключати світло у кімнатах де нікого немає (щоб не платити зайві кошти; з зекономлених грошей можна купити іграшки), воду вмикати по потребі, зайвої не наливати (розповісти, що ми п’єм прісну, очищену воду, а її на планеті не так і багато і за воду також треба платити гроші, показати, що при чищенні зубів краще набрати води в скляночку).
Виховуйте у дітей працелюбність. Беріть дітей з собою на город, грядку. Розповідайте, показуйте процес роботи (що садиться, що сіється, чи густо, рідко і чому, прополювання, збирання врожаю), залучайте їх по мірі можливості до самого процесу роботи на городі. Акцентуйте увагу дітей на важливості мати свої вирощені овочі і фрукти (не треба купувати). Дітям це цікаво і в них є бажання, інтерес і цікавість до роботи.
Одним з перших є виховання у дітей бережливого ставлення до своїх іграшок, книг. Іграшки, книги – результат праці багатьох людей, потраченого матеріалу, врешті батьки заплатили зароблені кошти. Іграшки, книги, які збереженні можуть слугувати для інших.
Беріть дітей із собою в банк і розповідайте про цю сферу економічної діяльності. Які операції здійснюють в банках і що вони означають (кредит, вклад, обмін валюти, проплати (світло, газ, за садок)) і хто тут працює, і кому що треба для роботи, якими знаннями і вміннями повинен володіти кожен працівник.
Показуйте справжні гроші, рахуйте, обігруйте ігрові сюжети. Наприклад – «Магазин», орієнтовно (без копійок), що скільки коштує (ви покупець, а дитина продавець і навпаки). Грайте в будь-які ігри, в різних ролях «Перукарня», «Банк», «Будівельники» нарівні зі своєю дитиною.
Розповідайте про гроші інших країн світу (валюту). Мандруйте уявно по світу і розраховуйтесь за всі послуги тими грошима, в якій державі ви знаходитесь.
Читайте їм побільше художньої літератури, яка є невичерпним джерелом формування економічної культури у дітей (казки, оповідання, вірші, загадки, прислів’я, приказки). На основі змісту твору робіть економічний аналіз («Ріпка» для чого посадив дід ріпку, коли добре як ріпка велика виросте чи маленька; «Колосок» як вирощується хліб, що для цього треба, як ставитись до хліба; «Теремок» будівництво житла, його значення, практичність, тощо).
Залучайте дітей до кухні. Виховуйте економне використання продуктів (з черствого батона піджарити грінки, зробити бутерброд). Розповідайте і показуйте дітям які інгредієнти входять до складу компоту, борщу, супу, каші, салату. Залучайте дітей до заготівлі консервації, розкажіть з якою метою ви це робите і яку економію це приносить сімейному бюджету. Розповідайте про важливість для здоров’я правильного харчування (не сухарики, чіпси, цукерки).
Виховуйте у дітей бережне ставлення до свого здоров’я. Розповідайте про те, що коли дитина хвора треба витрачати кошти на лікування, а це дуже дорого, а головне, що вона не зможе гратись. Якщо вже дитина захворіла, то можна лікуватись за допомогою народної медицини (вживати напої з лікарських рослин (малина, суниці, звіробій, ромашка)). А ще краще оберігатись від захворювання, травм.
Реклама постійний супутник нашого життя. А тому навчайте дітей правильно аналізувати позитивні і негативні її сторони. Разом з дитиною творіть рекламу.
Виховуйте у своїх дітей бережливість, економність, раціональність, практичність, працелюбність.

Як навчати дітей ставити запитання по суті

Готуючи старших дошкільників до навчання у школі, дуже важливо навчити їх стави¬ти запитання по суті. Для цього потрібно насамперед освоїти кілька нехитрих, але вкрай важливих правил.

Запасіться часом. Спілкуючись із дитиною, бажано нікуди не поспішати або хоча б мати «про запас» зайві п’ятнадцять —двадцять хвилин.
Вислуховуйте дитину до кінця. Навіть якщо вам здається, що ви з перших слів зрозуміли, що саме хоче запитати дитина, обов’язково дослухайте її до кінця. По-перше, може виявитися, що вона має на увазі не зовсім те, що вам здалося спочатку, а по-друге, так ви засвідчите значущість дитячого запитання.
З’ясовуйте, про що йдеться. Якщо вам не цілком зрозуміла суть запитання, не відмахуйтеся від нього одразу як від недоречного, а уточніть, що саме цікавить малюка.
Конкретизуйте запитання дітей. Діти дошкільного віку далеко не завжди здатні чітко сформулювати те, що вони мають на увазі. Тож уточніть формулювання, запропонуйте дитині варіант точнішого і конкретнішого запитання, скажімо: «Ти хочеш знати, навіщо в підручнику використовують літери різної величи¬ни?», «Ти не зрозумів, як відрізнити круги від овалів? » тощо.
Не бійтеся повторюватися. Навіть якщо дошкільник уп’яте ставить одне й те саме запитання, постарайтеся не дратуватися. У п’яти —шестирічних дітей пам’ять ще дуже короткотривала, тому не все у поясненнях дорослого діти здатні запам’ятати з першого разу, особливо коли пояснення стосуються зовсім нових, незвичних для дошкільників сфер діяльності: читання, розв’язання задач тощо. Тож у кожному конкретному випадку за допомогою навідних запитань з’ясовуйте, що саме дитина не розуміє у ваших поясненнях, і знаходьте інший, доступніший для неї варіант відповіді на її запитання.
Не соромтеся не знати. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, не соромтесь у цьому зізнатися. Запропонуйте дитині разом пошукати відповідь у підручнику, енциклопедії чи інтернеті.
Правильно ставте запитання самі. Розмовляючи з дитиною, чітко формулюйте власні запитання, використовуйте прийняті в таких випадках мовні формули:
- Я хочу тебе запитати…;
- Скажи, будь ласка,…;
- Мені цікаво…;
- Як ти вважаєш…
Вислуховуйте дитячі відповіді уважно, не перебиваючи.

Лише уважне і поважливе ставлення дорослих до дитини під час спілкування сприя¬тиме стимулюванню її мовленнєвої активності. Завжди задовольняйте цікавість малюків і заохочуйте їх пізнавальну активність схваленням.

Поради батькам

Радійте вашому синові чи дочці! Розмовляйте з дитиною турботливо, підбадьорливим тоном.
Коли дитина з вами розмовляє, слухайте уважно, не перебиваючи.
Ваші пояснення мають бути простими і ясними, говоріть чітко, ясно.
Намагайтесь виявити інтерес до того , що їй подобається робити ( малювати , колекціонувати тощо . )
Не втрачайте почуття гумору.
Заохочуйте допитливість та творчість дитини, прагнення ставити запитання.
Ніколи не кажіть дитині, що вона погана, тому що приносить додому погані оцінки. Ставлення до оцінок має бути робочим. Так, вони сигналізують про стан навчання, але не є вироком на все подальше життя. Інколи для збереження гарних взаємин у сім’ї оцінку, яка вас не влаштовує, краще проігнорувати, іноді вона має викликати співчуття, а інколи їй навіть можна зрадіти.
Ваш дім має бути безпечним островом у вирі численних подій, де дитині довіряють і, найголовніше, де її люблять.

Безпека і спокій ваших дітей

Шановні батьки! Контролюйте інформацію, яку сприймає ваша дитина з телеекранів (із новин, кінофільмів), особливо, коли демонструються відверті сцени терактів, вибухів, людських жертв. Пам’ятайте: дитині важко абстрагуватися від відеоряду й осягнути межу між тіш, що вона бачить на екрані, і тим, що буває в її повсякденному житті. Тому в особливо гострі соціальні ситуації не варто переглядати інформаційні телепрограми разом із дітьми, особливо перед сном, бо після таких переглядів у них можуть порушуватися сон, апетит, з’являтися нічні страхи, енурез. Хоча малі й не були прямими свідками або жертвами теракту, а лише спостерігали їх по телебаченню, вони, можна сказати, відразу ж “поповнили ” лави жертв, тобто стали вторинними жертвами. Для малих не так уже й істотно, де саме відбувся вибух, збройна сутичка, напад, теракт. Уже сама інформація для них завжди стресова, вона порушує психологічну рівновагу, руйнує базову довіру до людей, до світу. Відтак дитина сприймає довкілля як небезпеку, а отже, втрачає позитивне сприйняття світу, в якому живе. Особливо такі реакції притаманні “тривожним” дітям.
Налаштовуйте дитину на готовність допомогти тим, хто опинився в скрутному становищі. Це відволікає від власних переживань, страху й створює атмосферу єдності з потерпілими. Така установка допомагає спрямувати “моральний компас” дитини на добро, людяність, на розвиток зрілої особистості, яка вважає себе відповідальною за тих, хто поряд.
Пам’ятайте: поведінка дитини часто залежить від вашої поведінки, адже ми, дорослі, несвідомо “заражаємо” власними страхами своїх дітей. Зробіть самоаналіз і розберіться, що вас тривожить; проаналізуйте своє ставлення до того, що відбувається навколо вас. Якщо ви зумієте опанувати свої тривоги, емоції, то й ваша дитина, дивлячись на вас, зможе позитивно дивитися на світ, навчиться радіти життю.
Формуйте у дитини довіру до людей у формі (міліціонера, пожежника, військового тощо), усвідомлення того, що вже сама їхня присутність додає впевненості, є захистом від небезпеки.
Оберігайте вразливу дитячу психіку від перевантаження інформацією про терористів, які нападають на людей, готують вибухи в місцях скупчення людей — у магазинах, міському транспорті, на базарах. Але якщо існує небезпека того, що дитині може насправді доведеться зіткнутися з цим у житті, то розмова про це обов’язково має відбутися. Пояснення близьких людей краще “озброюють” дитину досвідом.
Відповідайте на конкретні запитання сина чи доньки, обмірковуйте їх: адже вони підкажуть вам, що їм важливо знати, що тривожить, непокоїть саме в цей період життя вашої дитини.

Графік роботи практичного психолога (docx)

Насильство в сім'ї. Його прояви, наслідки, захист та профілактика.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала значущі стосунки.

Витоки насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім'ї, особливо над дітьми.

Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім"і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем. Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та/або емоційної образи.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.

Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);
за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми: жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття (побиття, штовхання, спроби задушити, викручування рук та ін.); дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї (батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей, "погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої” дитини, дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.); сексуальне насильство, інцест (ґвалтування, нав‘язування сексуальних стосунків, сексуальні дотики/поцілунки, інцест (кровозмішення), показ порнографії, залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.); використання привілеїв дорослих (поводження з дітьми як з рабами чи слугами, покарання, поводження, як з підлеглими, поводження як зі своєю власністю, відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства); залякування (використовування свого росту, розмірів та сили, навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів, крики, стресогенна поведінка, жорстокість щодо інших істот); погрози (кинути дитину, самогубства, заподіяти фізичної шкоди, заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам, розлюбити дитину, силами зла, що покарають дитину та ін.); використання громадських установ (загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею); ізоляція (контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей, контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому, контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету, закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі, обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні); емоційне насильство (приниження, використання скарг, використання дітей в якості довірених осіб, крики, непослідовність, присоромлення дитини, використання дітей у конфліктах між батьками, “торгівельна” поведінка одного з батьків щодо любові до дитини); економічне насильство (незадоволення основних потреб дитини, відмова чи зволікання у виплаті аліментів, занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям, повна відмова дитині в грошах, контролювання дитини за допомогою грошей, протрачання сімейних грошей, відмова дитині у підтримці, використовування дитини як засобу торгу при розлученні, нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності, примушування дитини важко працювати).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як не варто поводитися

Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями і беруть інформацію з того, як з ними поводяться в різних емоційних ситуаціях. З цього досвіду вони беруть корисні або шкідливі уроки. Коли дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, діти відчувають, що їхні почуття не мають значення для дорослих або просто “неправильні”.

Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися – вони нав’язують, забороняють, необ’єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, наприклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи злагодити її гостроту. Ефект у цьому випадку виходить зворотній. При цьому ситуація не просто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти те, як можна було справитися зі своїм станом.

Щоб не порушити емоційного розвитку дитини, дорослі можуть використовувати такі рекомендації.

Визначайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх.

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей. Накладаючи заборону на емоції. Слова “не бійся”, “не можна сердитися”, “дайно, посміхнися”, “чого тут плакати” – спростовують самі емоції.

Іноді дорослі зменшують емоції дітей – “нічого тут страшного немає”, “Нічого з тобою поганого не трапиться”. Як правило, дорослі хочуть зробити як краще, але, на жаль, така реакція дорослих аналізується дітьми, що їхні почуття й емоції неправильні, не приймаються дорослими, що вони надходять неправильно.

Правильна стратегія у таких випадках – визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.

Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стан, щонайменше, неправильно. Діти ображаються, коли чують: “Ти ж не маленький”, “Ти ж не дівчинка”, “Ось я бабусі розповім, як ти поводився”. Таке при соромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.

Визнайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться.

Помилково міркувати, що якщо у дітей залишити віч-на-віч зі своїми страхами Але, якщо зросте страх, то діти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вони можуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій ситуації може підігравати довіру до них.

Страхи слід визнавати і допомагати дитині поступово переборювати їх.

Визначайте наявність складних, хворобливих ситуацій.

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається.

Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.

Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою.

Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі в тому разі, якщо поведінка їх узагалі важко зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого, від уважного до байдужого) без будь - яких причин, діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з “емоційним” словником.

Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя, він може сказати: “Катрусю, ти сердишся”. Тим самим вихователь пов’язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.

У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще зрозуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми.

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якість почуття можуть бути загострені, а якість – помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами.

Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “У тебе задоволений вигляд”.

Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад “Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідки”. Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв.

У міру дорослішання дини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях.

Допомагайте дітям розповідати про свої почуття. Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді “так” чи “Ні”. У міру того, як діти здобувають практичні знання й уміння, підказуєте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження.

Допомагайте дітям розповідати про свої почуття, зауважувати і розуміти почуття інших людей.

Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду.

Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції.

Визначайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.

Поради батькам замкнених дітей

Розширюйте коло спілкування вашої дитини, приводьте її в нові місця й знайомте з новими людьми.

Підкреслюйте переваги й корисність спілкування, розповідайте дитині, про що нове й цікаве ви довідалися, а також яке задоволення отримали, спілкуючись із тією чи іншою людиною.

Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, яка ефективно спілкується.

Якщо ви помітите, що, незважаючи на ваші зусилля, дитина стає все більш замкненою й відстороненою, зверніться за консультацією до психолога, який професійно допоможе вам розв'язати цю проблему.

Поради батькам щодо зниження страхів у дитини

Пам'ятайте, що дитячі страхи - це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі. Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекатЯ не від кого, й остаточно закриється.

Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.
Не залякуйте дитину: «Не будеш спати — покличу вовка» тощо.
Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.
Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин.
Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів.
Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть із нею малюнок.
Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.
Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.
Змініть образ страху.
Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв'язати її ненав'язливо, у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.
Посмійтеся разом із дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов'язково страшну!) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: «У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони Минули, отже, це пройде й у мене»
І пам'ятайте — дитина має право на помилку! Дитина повинна знати — батьки в будь-якій ситуації підтримають її й не стануть менше любити.

Як гратися з тривожними дітьми

На початкових етапах роботи з тривожною дитиною варто керуватися такими правилами.

Включення дитини в будь-яку нову гру має проходити поетапно. Нехай вона спочатку ознайомиться з правилами гри, подивиться, як у неї грають інші діти, й лише потім, коли сама захоче, стане її учасником.
Необхідно уникати моментів та ігор, у яких ураховується швидкість виконання завдання, наприклад таких, як «Хто швидше?».
Якщо ви починаєте нову гру, то для того щоб тривожна дитина не відчувала небезпеки від зустрічі із чимось невідомим, краще проводити її на матеріалі, уже знайомому їй (картинки, картки). Можна використовувати частину інструкції або правил із гри, у яку дитина вже грала неодноразово.
Ігри із заплющеними очима рекомендується. використовувати тільки після тривалої роботи з дитиною, коли вона сама вирішить, щб може виконати цю умову.

Пам 'ятка для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.
Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції - це результат тривалого стримування емоцій.
Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.
Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.
Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.
Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.
Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.
З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.
Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін.

Дитину не карають

За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.
Під час їжі.
Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

Як подолати батьківські страхи перед школою

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати?

Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.

СТРАХ ПЕРШИЙ: У ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

З навчанням дітей читання не можна по¬спішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб ди¬тина і справді навчилася читати, а не вга¬дувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціа¬ції — гарно розвиненими.
Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам’ятаючи про те, що всі діти — різні.
Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання пере¬творюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприй¬няття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.
Перш ніж посадити свого малюка за абет¬ку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеці¬альну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання ді¬тей дошкільного віку, навчитися різно¬манітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.
Навчання читання і письма має бути од¬ночасним. Коли ж ні, то вчителеві почат¬кових класів, який переучуватиме дити¬ну, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди склад-ніше, ніж навчати.
Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вмі¬ла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчите¬леві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізич¬ну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування меха¬нізмів організації діяльності, тобто готов¬ність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в б ро¬ків, а комусь краще почекати до 7.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чо-гось навчитися.

СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз біль¬шості батьків. Кращою має бути і школа, і на¬вчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:

краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;
краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров’ю;
якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи.

Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:

Дізнатися якомога більше про:
- педагогічний колектив;
- типи і види реалізованих навчальних програм;
- особливості шкільного життя, режим за¬нять, тижневе навантаження учнів;
- особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до ви¬мог техніки безпеки і санітарних норм;
- технічне та методичне оснащення на¬вчальних класів;
- традиції школи, її випускників;
- додаткові навчальні послуги;
- ставлення до дітей;
- стягнення з батьків оплати;
- медичні протипоказання до занять інтен¬сивною інтелектуальною працею за про¬грамовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.
Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуй¬те на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ

Недарма кажуть: «Обираючи дитині пер¬шого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьо¬му віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчи¬телеві. Лише в цьому випадку він почуваєть¬ся у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, на¬вчається з інтересом.

Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

СТРАХ П’ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі мину¬ла успішно, слід пам’ятати про таке:

Не можна налаштовуватися на те, що по¬переду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооці¬нювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотриму¬ватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім’ї.
Не можна обмежувати дитину своєю ува¬гою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуй¬те складні завдання тощо. Яка б ситуа¬ція не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першоклас¬ник. Хто відведе його вранці за руку на за¬няття, допоможе переодягнутися, підбадьо¬рить добрим словом? Хто зустріне після уро¬ків, приведе додому, нагодує обідом? Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто спо¬дівається лише на свої сили?

Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до шко¬ли бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона по¬чуватиметься цілком самостійною. Крім того, першокласник має знати пра¬вила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.
Якщо відпустку взяти не вдалося, а у шко¬лі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату по¬годяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?

СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапру¬ження організму до кінця першої чверті бага¬то першокласників скаржаться на втому, не¬здужання, головні болі, нервове напружен-ня, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявле¬ні хронічні захворювання, усе це може при¬звести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам’ятати?

У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психо¬логічне навантаження. Жодних бруталь¬них слів, докорів, невдоволення резуль¬татами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленько¬го учня, що надасть змогу зберегти його здоров’я.
Необхідно упорядкувати режим дня. Ніч¬ний сон має бути тривалим — не мен¬ше ніж 10 годин, денний сон також обов’язковий —1,5 години.
Домашні заняття не мають тривати го¬динами, а тим більше їх не варто вико¬нувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочин¬ку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї годи¬ни працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. (До речі, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.)
Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров’ям, імовірно, з додат¬ковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнасти¬кою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров’я.
Не можна забувати про повноцінне зба¬лансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з’їла яблуко.
Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжо¬му повітрі мають бути обов’язковими. Та¬кий активний відпочинок буде значно ко¬риснішим, ніж лежання перед телевізором.
Варто уважно ставитися до скарг дити¬ни на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об’єктивні показники того, що дитина зазнає трудно¬щів у навчанні.

СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?

Хоча ми й говоримо нашим першоклас¬никам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще бу¬дуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб кра¬ще вчилися), не дозволяти бавитися улюб¬леними іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збережен¬ня дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, зале¬жить лише від того, чи правильно організо¬вано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові до¬помогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

Адаптація до дитячого садка (docx)

Гіперактивна дитина (docx)

Інклюзія в дії (docx)

Правила взаємодії з агресивними дітьми (docx)

Правила взаємодії з тривожними дітьми (docx)

Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися (docx)

Що таке булінг та які його причини (docx)

Як протидіяти булінгу (docx)

МОВЛЕННЄВИЙ КОДЕКС

1. Пам’ятайте, що ваше мовлення є взірцем для наслідування,тому воно має бути завжди правильним.
2. Пам’ятайте, що основними співрозмовниками в родині є мати, батько, бабуся, дідусь.
3. Розмовляйте з дитиною під час усіх видів діяльності, таких як приготування їжі,прибирання,одягання-роздягання, ігри, прогулянки.
4. Розповідайте про те, що ви робите, бачите, що робить дитина, що роблять інші люди і що бачить ваша дитина.
5. Використовуйте вірно побудовані фрази, речення. Ваше речення повинно бути на 1-2 слова довше , чим у дитини.
6. Задавайте відкриті питання. Це буде стимулювати вашу дитину використовувати декілька слів для відповіді. Наприклад, «Що робить Тетянка?» замість «Вона малює?»
7. Використовуйте паузу, щоб дитина могла говорити і відповідати на питання.
8. При спілкуванні з дитиною будьте розважливими, не виконуйте кожну забаганку, вимогливість не доводьте до різкості.
9. Не перебивайте дитячі розповіді, спочатку вислухайте, а потім виправляйте помилку.
10. Упродовж усього дня розмовляйте з дитиною спокійно, не поспішаючи.
11. Стежте за мовленням дітей, своєчасно виправляйте вади.
12. У двомовних сім’ях завжди звертайте увагу на те, якою мовою говорить ваша дитина, виправляйте помилки двомовності.
13. Запропонуйте дитині змагання «Чия розповідь краща?» «Чия казка найкраща?» , в якому б узяли участь усі члени сім’ї.
14. Вірші, скоромовки, чистомовки стануть надійними помічниками у вихованні правильного і виразного мовлення вашої дитини.

Профілактика інфекційних та кишкових захворювань дітей

Щоб захистити дитину від отруєнь, кишкових та інфекційних хвороб необхідно дотримуватись наступних санітарно-гігієнічних правил:

утримувати дитину в чистоті, до дитячого садка приводити в охайному одязі, мати запасну білизну;
мити руки після повернення додому з вулиці, після туалету, перед їжею;
овочі та фрукти мити під проточною водою та ошпарювати кропом;
пити тільки переварену або бутильовану воду;
у жодному випадку не годувати дитину грибами, сушеною чи в’яленою рибою, а також м’ясними, рибними та молочними стравами, які зберігалися неналежним чином або мають прострочений термін вживання;
не годувати дитину на вулиці (навіть фруктами чи цукерками);
не годувати дитину продуктами, що придбані у вуличних торгівців;
під час поширення інфекцій якомога рідше перебувати з дитиною в публічних місцях;
уникати контакту з людьми з підозрою на інфекційні захворювання;
при підозрі на захворювання негайно викликати лікаря та сповістити медичну сестру дошкільного закладу;
не займатися самолікуванням.

Шановні батьки, радимо своєчасно проводити профілактичні щеплення від дитячих інфекцій.

Попередження травматизму серед дітей дошкільного віку під час відпустки батьків

Шановні батьки! Щоб не допустити травмування дитини під час вашої відпустки, щоб не зіпсувати довгоочікуваний відпочинок, закликаємо вас відповідально поставитися до наступних рекомендацій:

під час перебування на свіжому повітрі в літній день захищайте голову дитини панамою;
регулюйте перебування дитини під сонцем, щоб запобігти опікам шкіри;
користуйтесь спеціальними спреями та захисними кремами для захисту від ультрафіолетового опромінення;
дозуйте перебування дитини у воді, щоб організм не зазнав переохолодження;
не залишайте дитину біля водойми без нагляду;
не дозволяйте дитині купатись та стрибати у воду в неперевірених місцях;
для купання обирайте незасмічені місця з твердим дном, без водоростей та мулу;
не дозволяйте дитині запливати на глибину, яка перевищує зріст дитини, на гумовому матрасі чи іграшці без супроводу дорослого;
забороняйте самостійно користуватися човном, плотом;
не допускайте надмірних пустощів у воді (не можна зненацька лякати, утримувати одне одного під водою, жартома кликати на допомогу);
забороняйте ходити до лісу без супроводу дорослого родича;
під час перебування з дитиною в лісі не збирайте та не вживайте незнайомі ягоди, рослини та гриби;
не розводьте в лісі багаття під час посухи; а за необхідності розмістіть вогнище на відкритому місці; після використання ретельно залийте водою та засипте землею всі залишки;
обстежте місця установки намету з метою уникнення небажаної зустрічі зі зміями, бджолами, мурахами, павуками;
для походу в ліс одяг дитини підбирайте таким чином, щоб оптимально захистити її від комах, кліщів та іншої небезпеки;
не засмічуйте навколишнє середовище та не залишайте після себе жодних слідів свого перебування.

Щасливої відпустки!

Як знизити ризик появи психосоматичних захворювань у дитини?

Розпочати підготовку до дитячого садка задовго до вступу до нього. «Попереджений — значить, озброєний», — говорять англійці. Вміння самостійно одягтися та роздягтися, помити руки, тримати ложку та виделку істотно знизять тривожність малюка та необхідність щоразу просити дорослого про допомогу.
Поступово збільшувати час, проведений у дитячому садку, та обов’язково нагадувати ди¬тині, що за нею прийдуть та заберуть її додому.
Ознайомлювати дитину з послідовністю дій, занять, подій у дитячому садку (сніданок, заняття, прогулянка, сон тощо), паралельно розповідаючи про те, чим будуть займатися в цей час інші члени родини.
Приділяти дитині час після повернення додому. Цікавитися тим, що відбувалося з нею протягом дня, уникаючи негативних оцінок та приховуючи власні тривоги, хвилювання. Робити акцент на позитивних моментах — успіхах дитини, її досягненнях, цікавих випадках.
Уникати при дитині обговорень з іншими дорослими (зокрема, членами родини) тем, які містять будь-яку негативну інформацію про дитячий садок.
За необхідності звернутися за підтримкою до психолога. Якщо знадобиться, пройти курс психотерапевтичних сеансів, які допомагають батькам пережити сепарацію з дитиною, а дитині адаптацію до дитячого садка.

Якщо дитина дійсно захворіла

Не виказуйте при дитині сильної тривоги та схвилювання. Стоячи над ліжком, не здригайтеся щоразу, як дитина чихне або закашляє. Якщо ви потребуєте підтримки та не можете по¬долати паніку самостійно, зверніться до чоловіка (дружини), родичів або друзів. Поспілкуйтеся з ними.
При першому ж відчутті дитиною полегшення відновіть її звичний розпорядок дня. Купання та перебування на свіжому повітрі (у розумних дозах) також важливі при боротьбі з хворобою. Не слід також забувати і про часте провітрювання дитячої кімнати.
Підбадьорюйте дитину, а не жалійте її. Частіше говоріть про свою впевненість у ЇЇ силах подужати хворобу. Робіть акцент не на протіканні захворювання, а на можливостях, які відкри¬ваються після одужання.
Намагайтеся не перевищувати необхідний для лікування обсяг уваги. Адже умови мають бути такими, щоб хворіти дитині було нудно й нецікаво.

"Юний моряк"